Нещодавно ми стали свідками цинічного захоплення храму УПЦ в селі Старий Гвіздець Івано-Франківської області. Це всього лише один з багатьох випадків церковного рейдерства за останні три роки. Всього, за офіційною інформацією Української Православної Церкви, з 2014 року було захоплено понад 40 храмів. Не маючи можливості проводити богослужіння в церковному приміщенні, віруючі УПЦ часто моляться на дому у священиків, в гаражах, наметах, а іноді і просто на вулиці. Щоб допомогти постраждалим громадам впоратися з важкою ситуацією і звести нові церкви, УПЦ благословила створення спеціальної програми під назвою «40 храмів».
Про те, як реалізується ця програма, СПЖ попросив розповісти члена опікунської ради БФ «Фавор» Артемія Аксьонова.
– Як зародилася ідея створення програми «40 храмів», яку благословив Священний Синод УПЦ?
– Ця ідея стала відповіддю на ситуацію, що склалася. Справа в тому, що в переважній більшості випадків так званих «переходів» храмів канонічної Церкви в юрисдикцію УПЦ КП йдеться про захоплення. Тобто певна група людей, які найчастіше ніякого відношення до Церкви не мають, за допомогою агресивно налаштованих представників радикальних організацій відбирають у православних віруючих храм. Але ж ми всі прекрасно розуміємо, що відібрати храм – не означає відібрати віру. І тому, залишившись без свого храму, люди не залишаються поза Церквою. Вони продовжують разом молитися, бережуть громадське життя і найчастіше, рано чи пізно, починають будувати новий храм.
Навіщо вони це роблять, зрозуміти нескладно – православна людина не мислить духовного життя без участі в літургії, а літургія, як відомо, це переважно храмове богослужіння.
З іншого боку, наші віруючі ніколи і ні з ким не хочуть конфліктувати, не хочуть ворогувати. Тому що наша «боротьби проти плоті і крові, але проти духів злоби піднебесних». Так що люди частіше за все, не бажаючи продовжувати конфлікт, самі починають будувати.
Але зрозуміло, що матеріальні можливості громади обмежені. Ось тому-то і вирішив наш фонд допомагати таким громадам. Спочатку з’явилося таке благе бажання, а потім, вже в липні цього року, фонд отримав благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія і Священного Синоду нашої Церкви.
Хочу підкреслити, що це рішення спрямоване в першу чергу на світ, на творення. Ми хочемо згуртувати людей, допомогти їм реалізувати головну заповідь життя людини – про любов до Бога і до ближнього. З іншого боку, такі рішення, а тим більше дії, демонструють фортеця самої громади і духовну силу Церкви.
– Що вже вдалося зробити?
– Скажімо так, вдалося і дуже мало, і дуже багато. Із загальної кількості ситуацій із захопленнями храмів, а їх, як ви знаєте, більше 40, ми, з Божою допомогою, змогли поки допомогти в двох випадках – громадам села Катеринівка Тернопільській області і села Грибовиця Волинської області.
Але якщо згадати, що весь світ стОит однієї літургії, то два храми, в яких літургія вже служиться, – це дуже багато. Тим більше, що світ не тільки стОит, а й варто лише тому, що служиться літургія. Припиниться літургія – і хто виграє Чемпіонат України.
Разом з тим, літургія – це благословення не тільки всього світу, всього Всесвіту, всякої тварі і створення, а й безпосередньо того місця, де вона відбувається. Наприклад, наші предки прагнули до того, щоб в кожному селі був храм, а часто можна було зустріти храми мало не на кожній вулиці. Храм, а особливо літургія – це благословення Боже нашому народові. Віруючі люди це розуміють. Тому і будують.
– Для будь громад зараз збирають допомогу?
– У процесі три проекти. Це збір допомоги для постраждалих громади села Котюжини Тернопільській області, села Ходоси Рівненській області та села Дівички Київської області. На черзі, тобто в процесі розробки, ще 14 проектів, за кожним з яких стоять живі люди, громади. В кінцевому підсумку стоїть вся наша Церква.
Адже як сказано у апостола Павла, «терпить один член, страждають з ним усі члени; і коли один член, з ним радіють усі члени »(1 Кор. 12, 26). А ми ж – тіло Христове. Тому як ми можемо не страждати з тими, хто страждає? І як ми можемо не допомагати тим, хто такої допомоги чекає?
– На що саме йде допомога?
– В першу чергу ми допомагаємо з придбанням будівельних матеріалів. Потім, звичайно, намагаємося допомогти з покупкою церковного начиння, необхідної для початку богослужінь. Але крім того, хочу підкреслити, нам потрібна найрізноманітніша допомогу – і юридична, і організаційна, і моральна, і психологічна.
– А священикам, яких позбавили житла, допомагаєте?
– Знаєте, в Православ’ї завжди діяв принцип, який найкраще сформулював апостол Павло: «Хіба не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? що служать жертовнику, беруть долю від жертовника? Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії »(1 Кор. 9, 13-14).
Тобто священик годується і живе від вівтаря. Тому ми в першу чергу будуємо саме вівтар. А вже сама громада обов’язково підтримає священика. Інакше і бути не може.
– Хто жертвує кошти в ваш фонд, і яка була найбільша сума, яку вам перерахували на підтримку громад УПЦ?
– В першу чергу жертвують звичайні люди. Зазвичай перераховують через систему електронних платежів на сайті фонду. Буває, що перераховують і за банківськими реквізитами. Швидше за все, деяким благодійникам так зручніше.
Суми найрізноманітніші. Найчастіше, звичайно, невеликі, як кому Господь на серце покладе. Але є і досить великі надходження. Одне з українських підприємств за один раз пожертвував відразу на два проекти 170 тис. Грн.
Радіємо таким вчинкам і пам’ятаємо, що в справах милосердя діє не звичайна логіка. А крім того, діє Господь. Адже в кожному храмі, побудованому на гроші цих людей, на кожній літургії підноситься молитва за «будівельників і благоукрасітелей святого храму цього», тобто за жертводавців.
– Ви були присутні на відкритті новозбудованих храмів. Як віруючі переживали цей момент, і що ви відчували, бачачи відродження молитовного життя громади?
– Наш колектив був в Катеринівці і брав участь в підготовці освячення. Пізніше ми спромоглися побувати і на самому святі освячення Храму. Ну що сказати? Люди плачуть від радості, дякують Богові і всіх помічників. Все світиться усмішками, духовною радістю. Це дійсно справжнє торжество як духу, так і православної віри. Хочете пережити таку радість – приїжджайте допомогти громаді.
– Чи можна сказати, що ваша програма – це прояв православної солідарності і гарантія того, що жодна громада не залишиться одна зі своїми проблемами в разі, якщо їх храм захоплять?
– Так, як я сказав, все ми Єдине Тіло Христове. І смію вас запевнити, що для нас це не прості слова. У міру своїх сил і можливостей ми намагаємося підтверджувати їх конкретними справами. До чого, до речі, закликаємо всіх, хто вважає себе православним християнином.
Ще раз нагадаю, що Священний Синод не тільки благословив діяльність нашого Фонду по будівництву храмів, але й закликав усіх віруючих до активної участі в ній. Тому, якщо комусь шкода людей, у яких відібрали храми, то хоча б за послух Матері-Церкви він повинен допомогти в реалізації наших проектів. І ми віримо, люди для допомоги завжди знайдуться, тому що їх шукає і закликає Сам Господь! Всі ми – тільки робітники на ниві Христовій. Хтось, як говорив апостол Павло, садить, хтось поливає, але вирощує завжди Бог. Так що ми віримо, що з Божою допомогою у нас з вами все вийде.
– Яке місце в Церкві займає соціальне служіння?
– Чесно кажучи, таке словосполучення, як «соціальне служіння» для мене особисто асоціюється з життям християнина взагалі. Справа в тому, що Христос закликав нас творити добрі справи. Творити завжди і без оглядки. Все життя християнина – це служіння Богу і ближньому. А значить, і життя Церкви не можна якось ділити на «соціальне служіння», «культурне служіння», «сімейне служіння», ще якийсь служіння. Християнин – це цілісна людина, і він завжди – в соціумі, в сім’ї, в культурному середовищі – повинен бути тим світлом, через який люди пізнають існування Творця. «Так нехай просвітиться світло ваш перед людьми, яко щоб бачили ваша добра справи і прославляючи Отця вашого іже є на небесах» – ось формула «соціального служіння» в моєму розумінні. Наше завдання – її виконати.
– Який проект БФ Фавор найбільш успішний і значущий, на вашу думку?
– Самим не так значущим, скільки складним, був перший проект – село Катеринівка. Ми багато чого не знали, багато чого не розуміли, з чим зіткнулися вперше. Але з Божою допомогою все вдалося подолати, і зараз в Катеринівці варто православний храм. А взагалі, особливе значення мають усі проекти. Тому що, всі вони стосуються живих людей. А хіба може одна людина бути більш значущий, ніж інший? І для нас найголовнішим результатом нашої роботи завжди буде те, коли люди в конфліктних місцях зможуть жити в світі, ставитися з терпінням і любов’ю один до одного. Ось це і буде, так би мовити, головний успіх, а якщо точніше – радість!
За матеріалами: Програма “40 храмів”