31 січня з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай звершив молебень для хворих дітей в Національному інституті раку. Його Преосвященству співслужили: благочинний Другого лікарняного благочииння протоієрей Геннадій Батенко та настоятель храму на честь беззсрібників Косми і Даміана, що при інституті раку, протоієрей Євгеній Мілєшкін.Про проблему дитячої онкології важко говорити. Адже за жорсткою статистикою менше половини безвинних маленьких страждальців отримують шанс на подальше життя. Лише Господь знає, яким воно буде в подальшому. Щороку в Україні онкологічні захворювання діагностуються більш ніж у тисячі дітей.
Але «заочне» вивчення проблеми не поставиш на один штабель із жертовністю людей, які не побоялись окрім медиків-професіоналів взяти на себе піклування про хворих на онкологію дітей і дорослих, та їхніх рідних, які також несуть неймовірно важкий хрест життєвих випробувань.
При Національному інституті раку у місті Києві діє храм святих Косьми і Даміана парафіяни якого, на чолі з настоятелем протоієреєм Євгенієм Мілєшкіним, відносяться саме до такої категорії християн. Вже понад 10 років вони несуть тут подвиг милосердя.
Цієї дощової похмурої суботи, що напередодні неділі про Митаря і Фарисея, отець Євгеній з дитячим хором недільної школи у дитячому відділенні Національного інституту раку зустрічали преосвященного Миколая, єпископа Васильківського, вікарія Київської Митрополіїї. Для спільної молитви приїхали благочинний Другого лікарняного благочиння Києва протоієрей Геннадій Батенко та волонтери руху «Молодість не байдужа» Іонівського монастиря.
Особливо на владику чекали маленькі пацієнти лікарні, їхні батьки, переважно матері, які перебувають тут разом з дітьми та медичний персонал. У вестибюлі відділення було встановлено храмову ікону Божої Матері «Цілителька», сосуд зі святою водою, запалено свічки. Чимало дітей прийшло з палат самотужки, хтось на милицях, декотрих несли на руках чи везли на візках разом з лікарняними крапельницями, до яких «підключені» маленькі страждальці.
Можна було помітити, як підчас молебну розгладжувалися сповненні страждань обличчя матерів, і як спокійно і трохи сумно дивилися на ікону Матері Божої не по дитячому дорослі очі хворих дітей у марлевих пов’язках, без волосся після сеансів хіміє-терапії.
Після читання Євангелія та завершальної молитви до Богородиці, владика звернувся зі словами втіхи до батьків.
«Дорогі брати і сестри, ми прийшли сьогодні помолитись разом з вами, щоб молитовно підтримати вас під час, мабуть, найважчого випробування у вашому житті, — сказав єпископ. — Мені хочеться нагадати, дорогі мої: як би не складалися обставини нашого життя, у них завжди присутня воля Божа. Без волі Божої нічого не відбувається у нашому житті. Господь милосердний, Він приходить до кожного, торкається кожної душі, допомагає і зцілює душу і тіло. І ми сьогодні від всієї душі і від усього серця зі сльозами помолились, щоб це чудо зцілення відбулося і у вашому житті — з вашими дітками.
Господь вчить нас, щоб ми у всьому покладалися на Нього, адже без Його святої волі навіть жодна волосинка не впаде з нашої голови. Господь є джерелом і причиною нашого життя. Він чує наші молитви, наші внутрішні звернення до Нього, Господь приймає наші справи і цілує наші наміри. Хай же милосердний Господь завжди буде разом з вами.
Звертаючись до вас, матері, рідні і близькі, прошу: давайте вашим дітям не лише ліки матеріальні, але й ліки духовні, щоб вони також Богу молились, на Бога покладали свою надію. Хочу побажати всім тут присутнім цього дару віри — твердого уповання на нашого Господа.
Коли знаходишся серед дітей, особливо хворих, то заради них, як кажуть, зірку б з неба дістав. Хочеться, щоб ці маленькі серця ніколи не страждали, жили радісно і весело. Я вірю, що Господь дасть вам і вашим дітям за великі страждання Царство Небесне. Адже дітлахи ці не такі, як інші. Вони не по роках дорослі і вміють цінувати здоров’я і розділити горе з тими, хто страждає. Вони вже більше християни, більше святі, чим багато людей, що живуть на землі. І вони ближче до Бога. Вони — юні ангели. І дуже хочеться, щоб наші спільні молитви були почуті Господом. Адже лише Господь знає, як влаштовувати наше життя».
Палкі слова владики відгукнулися сльозами вдячності і віри на багатьох материнських обличчях.
А потім владика та духовенство під піснеспів дитячого хору обійшли всі палати. Преосвященний Миколай окропив святою водою лежачих діточок та помазав їх святим єлеєм. Волонтери дарували маленьким хворим подарунки.
Вже на подвір’ї ми звернулися до о. Євгенія з питанням, де він черпає сили для такого непростого служіння. Священик відповів так:
«Ми бачимо не тільки горе і смерть. Але й Промисл Божий, чудеса і милість Бога. Господь не дає хреста понад сил. Але якщо і дає , то дає і сили, і благодать, щоб понести такий хрест. Тому ми зіштовхуємось тут не лише зі скорботами, але й з явною дією благодаті Божої і Його великою милістю. А без цього, гадаю, не можливо було б нести служіння».
Невдовзі у київських храмах розпочалась служба Божа напередодні підготовчих тижнів до Великого посту, головною метою якого є покаяння. І вкотре подумалось, як воно необхідно сьогодні на нашій багатостраждальній землі.
За матеріалами сайту Митрополії