Синодальний відділ з соціально-гуманітарних питань започатковує серію репортажів про соціальну діяльність храмів Української Православної Церкви. Про особливості організації допомоги на парафії, практичні поради та досвід підтримки нужденних.
Столичний храм на честь Трьох святителів (Голосіївська, 53а) було збудовано у 2010 році. 25 серпня 2013 року храм зазнав сильних пошкоджень внаслідок підпалу. Одна стіна була повністю зруйнована вогнем, обгорів іконостас. Дивом у вогні вціліла ікона святителя Спиридона Тримифунтського: перед нею з того часу служать молебні.
Настоятель протоієрей Валерій Желіховський приходить задовго до початку благодійного обіду: помічники вже готують їжу у казані на вулиці, розкладають прибори, завершують приготування салату та розкладають розфасовані солодощі. Люди також збираються раніше і чекають початку обіду на лавках, які встановили на території.
«Іноді о 8-й годині, коли ми відкриваємо храм, люди вже стоять на зупинці, зазвичай двоє-троє, займають чергу. Потім приходять поступово до першої години дня. Навіть у морози, у сніг, однаково вони приходили на кілька годин раніше. Як ми починали? С початку війни допомагали Кирилівській психіатричній лікарні, чоловічому відділенню, раз на тиждень готували обіди. Після початку війни була пауза десь місяць, півтора. Потім до нас звернулися з лікарні: не було цукру, чаю, картоплі, хліба – нічого. Ми вперше поїхали, купили мішок цукру, чай і відновили щотижневі поїздки у Кирилівську лікарню у вівторок. Після початку війни розформували чоловіче відділення, яке ми підтримували. Зараз возимо у жіноче відділення. Там 60 жінок, віком від 18 до 80 років. Замовляємо і привозимо їм піццу або хачапурі, яйця, цибулю, олію, цукор, солодощі, обов’язково яблука. Ідея благодійних обідів прийшла, коли поновили обіди у храмі святителя Іоасафа Білгородського, де настоятель протоієрей Віталій Бойко, вони годують щодня. Ми почали готувати раз на тиждень, десь рік тому – 2 рази на тиждень», – розповідає настоятель.
В очікуванні приготування обіду не лише люди без постійного місця проживання, переважна частина відвідувачів пенсіонери, багато людей з інвалідністю. У понеділок зазвичай приходить близько 100 осіб, у четвер – близько 120-130. У середньому готують 260 порцій на тиждень.
«Спочатку готували 25-літровий та 15-літровий казани, але 40 літрів було все-таки мало. Буквально рік тому придбали 50-літровий казан, зробили котел під цей казан. Щоразу варимо 12 кг круп. У нас рис, гречка, макарони. Сьогодні в меню, наприклад, рибні сосиски із сьомги та макарони. Салат із буряка, щоразу 10 кілограм. Потрібно зварити, почистити, натерти. Прислухалися до побажань. Робили різні салати з капусти, зі свіжих огірків та помідорів влітку. Але більшість віддають перевагу саме буряку, тому що він м’який, а більшість людей у віці. Плюс солодощі – окремо фасуємо у пакети. Коли немає посту – купуємо 6 кг м’яса, дрібно ріжемо, додаємо овочі, різні крупи», – додає отець Валерій.
Людмила Садовнікова, одна з перших прихожанок храму, долучилася до соціального служіння парафії з початку її створення.
«У 2014 році почали опікуватися Кирилівською лікарнею – 8 і 10 відділенням. Обіди почали роздавати у перші місяці війни. Спочатку готували в іншому місці і привозили, роздавали у пластмасових контейнерах, потім стали готувати тут. До цього був досвід, коли ми приймали і годували паломників на День Хрещення Русі. Для багатьох наших гостей – це єдиний повноцінний обід за день. У нас немає першої страви, щоб люди не обливалися гарячим. Вже з досвіду вирішили готувати тільки друге, салат, солодке. Солодощі для зручності фасуємо в окремі пакунки, щоб можна було забрати з собою. Наша прихожанка Ірина почала викладати відео з обідів у соцмережі. І додалось бажаючих допомогти. У нас навіть сусіди по будинку допомагають варити овочі. Пробуємо урізноманітнити меню: готували салат олівʼє, млинці.
У нас дуже дружна громада, і якщо до них звернутися, вони не лишаються байдужими: хтось готує, хтось купує продукти, контейнери, серветки, прибори, сіль. Ну хоча сіль у нас є».
Обід розпочинається з молитви. Настоятель благословляє їжу і черга швидко рухається.
Пенсіонерки Валентина і Олена прийшли до початку обіду приблизно за годину. Діляться, що приходять два рази на тиждень, бо не вистачає коштів на продукти.
«Пенсія мінімальна, все дорого. Ліки дорогі, продукти дорогі, комунальні платежі. Беру обід для себе і для чоловіка, він хворіє, лежачий. Я інвалід другої групи. Зараз киянам похилого віку теж складно. Обід тут смачний, кожного разу дають щось солодке. Коли була Масляна – були ще й млинці. Тут тихо, спокійно і люди хороші, завжди скажуть якесь добре слово».
«Завжди смачно. А кому не подобається – не приходить», – іронізує їх супутник, розкладаючи їжу в контейнери.
«Приходять різні люди: пенсіонери, у яких, наприклад, діти виїхали за кордон. Вони залишилися під час війни одні, не вистачає коштів на життя, тому приходять сюди пообідати. Є й такі, що приїжджають із інших районів. Навіть з Лівого берега, з Троєщини. Знімати відео з обідів ми почали з початку літа, і ось як ви бачите, побільшало людей. Я боялася, коли вперше додам відео, щоб не подумали, що ось нам нема чого робити і ми вирішили показати, які ми хороші. А насправді нас підтримали різні люди: знайомі, друзі, друзі друзів, незнайомі. Нещодавно нам подарували комбайн, який натирає овочі. Ось буряка щоразу ми по 10 кілограмів варимо і натираємо на салат. На відео ми показували, як робимо це руками. Абсолютно незнайома людина, військовий, побачив нас у соцмережах і запропонував подарувати якусь техніку. Ми вибрали комбайн, бо у нас щоразу йде 2-3 кілограми моркви, 10 кілограмів буряку. Обіди 2 рази на тиждень, тобто треба натерти 20 кілограмів. І він подарував нам комбайни. Треба ділитися і розповідати, бо, як виявилося, дуже багато хто хоче допомогти. Є люди, які хочуть підтримати, але не мають фінансової можливості, то приходять до нас на роздачу. Є знайома, вона приходить і варить буряк, чистить овочі. Така допомога теж дуже важлива, необхідні руки, щоб і приготувати, роздати, прибрати, почистити овочі, поридати над чищенням цибулі. Моя однокласниця та одногрупниця, обидві живуть на Лівому березі, привозять солодощі. Навіть якщо вони привезуть небагато, але витратять свій час, ресурс, це важливо для людей», – розповідає Ірина Білошкурська.
На сторінках у соцмережах та у храмовій групі у вайбері Ірина щотижня звітує про #добропонеділок, #добровівторок і #доброчетвер – дні благодійних обідів та відвідин Кирилівської лікарні.
Протоієрей Валерій зауважує: «Переконати парафіян починати добру справу – найскладніше. Кожен має свої проблеми, своє життя, свою сім’ю. Коли почали, тяжко було. Вдруге прямо зі сльозами. Приготувати, роздати, помити, все скласти. Багато хто приходить зі своїм посудом, у кого немає – ми одразу даємо. Десь половина, може, одна третина, їсть тут одразу на місці. Більшість забирає із собою, деякі беруть ще своїм сусідам, пенсіонерам. Ми намагаємось давати велику порцію, щоб люди не залишалися голодними і не ставали в чергу вдруге. Громада, коли бачить результат і коли бачать люди навколо, що тут щось робиться, вони також відгукуються. Тепер участь бере не лише наша громада. Приєднується багато людей, які не ходять до храму, ми не знаємо їх особисто. Можуть надіслати солодощі та печиво поштою, а ми на місці вже фасуємо порційно. Ми робимо це не для того, щоб щось довести людям, а щоб люди бачили реальну допомогу Церкви. На наших відео люди бачать, як те, що вони пожертвували, використовується на благо, та беруть участь. Жертвують м’ясо, рибу, овочі, соління, солодощі. Головне розпочати, напевно, далі воно йде, люди підхоплюють. Як кажуть святі отці: задумав щось добре, отже 80% вже зроблено, 20% – довести до кінця. Люди просто проходять повз і весь час бачать, що у будь-яку погоду: сніг, спека, дощ – ми на вулиці готуємо. Ось зробили трішки навіс, щоб можна було сховатись, якщо сильний дощ. Але сьогодні дощ буде після того, як ми закінчимо. Господь постійно дбає про нас».
Підтримати:
4441114462795780
Monobank
4149609022445888
Приватбанк
https://www.instagram.com/ibeloshkurskaya