Тетяна виїхала зі свого дому у м.Часів Яр на Донеччині у 2024 році – останньою з родини.
Чоловік поїхав раніше, необхідно було лікування: у нього друга група інвалідності. У Тетяни – третя.
Жінка до останнього трималася за рідне місто. Але коли не стало світла, води, транспорт перестав курсувати, а більшість сусідів виїхала, вона усвідомила: ще трохи – і залишиться тут назавжди, під уламками власного дому.
З собою взяла лише дві сумки.
«Будинку більше немає. Міста немає. Вертатися нікуди. Як кажуть, Бог позбавив нас усього зайвого».
Два роки потому жінка не відновилась повністю – але не втрачає надії. Тим, хто лишається в зоні активних бойових дій, зі сльозами на очах говорить: «Їдьте. Бог дав, Бог і забрав, і ще щось дасть. Не втрачайте надії. Намагайтесь вижити».
Підтримати:
4246 0010 0436 1857