Чистому все чисто. І часом у речах суперечливих можна знайти багато хорошого, серед речей непотрібних – корисний інструмент. Чи можна вважати психологію одним з корисних інструментів на шляху людини до Бога? І чим потрібно керуватися, щоб правильно використовувати знання, які дає психологія?
Думки на цю тему можна почерпнути з розповіді керівника Кіровоградського єпархіального відділу з соціального служіння та благодійності протоієрея Андрія Бобрика, який заснував при кафедральному соборі Кіровограду “Християнський центр психологічної допомоги”.
Редакції blago.church.ua вдалося дізнатися про соціальну діяльність Кіровоградської єпархії, про заснування “Християнського центру психологічної допомоги”, і про те, як психологія може стати першою сходинкою на шляху до Бога.
Отець Андрій, розкажіть про початок соціального служіння в Кіровограді, і про те чим Кіровоградський єпархіальний відділ соціального служіння та благодійності займається зараз?
Коли Кіровоградський єпархіальний відділ соціального служіння та благодійності тільки починав свою діяльність, першою роботою, якою він почав займатися було служіння онкохворим дітям, яке зараз супроводжується волонтерським рухом. Волонтери навідують хворих щотижня вже п’ять років поспіль. Разом з дітками займаємося рукоділлям, ліпкою, грою в ігри, розгадуванням загадок. Періодично, коли наближаються свята, ми запрошуємо аніматорів. Цей проект ми називаємо «Лікуємо радістю». Аніматори в різних образах проводять шоу – свято для дітей в ігровій кімнаті лікарні. Також, якщо ми дізнаємось, що в дитини, яка перебуває в лікарні, скоро день народження, то з дозволу батьків запрошуємо аніматорів і робимо невеличке свято для іменинника, щоб він хоч на якийсь час забув про хворобу і просто радів життю.
Періодично ті роботи, які діти роблять власноруч, ми виставляємо у нашому храмі. Прихожани, котрі хочуть придбати їх, самі оцінюють, скільки вони хочуть дати за якусь із робіт, і купують їх. А ми збираємо ці кошти і передаємо їх батькам дітей. Ця акція називається у нас «Справи милосердя».
Займаємось служінням з людьми похилого віку, самотніми, кинутими своїми дітьми у притулках для пристарілих. Туди ми також приходимо з волонтерами та приносимо якісь гостинці. Їх годують стаціонарно у будинках для престарілих, але уявіть як їм приємно, коли молодь їм щось готує і приносить. Ми завжди наголошуємо:
«Давайте не купувати, тому що легко піти купити щось в магазині, але набагато краще буде приготувати щось з любов’ю самому і відчути, що ви комусь робите добру справу». Тому приходимо з такими гостинцями в кожну кімнату, спілкуємось, співаємо народні пісні (можливо хтось з них згадає своє дитинство). Коли був період колядок, обов’язково приходили до них колядувати. Буває співаємо і молитви. Заспіваємо молитву «Отче наш», «Царю небесний» – ті молитви, які знають ці бабусі або дідусі, от вони з нами і співають. А так в основному, спілкування. Коли ми приходимо, вони бачать небайдужу молодь. Вони розказують молодшому поколінню свої життєві історії, і для молоді це дуже пізнавально. Цим людям не вистачає спілкування, тому що їхні діти – їх або немає, або, на превеликий жаль, діти від них відмовились. Тому вони сприймають волонтерів як своїх дітей, і дуже радіють, коли ті навідують їх.
Також служіння нашого відділу спрямовано на допомогу вимушеним переселенцям зі Сходу України. Дане служіння супроводжується, в першу чергу, збором гуманітарної допомоги – продуктів і одягу. Перед початком навчального року ми збирали кошти для того, щоб можна було закупити канцтовари, спортивні костюми чи кросівки школярам. Були такі випадки, коли до нас звертались і за іншими потребами – і ми намагались допомагати. І звичайно ми ніколи не беремо коштів за звершення треб – церковних таънств – від вимушених переселенців чи учасників бойових дій на Сході України.
Більше року тому, ми почали займатися паліативним служінням – приїжджати до людей з невиліковними хворобами. В цю роботу дуже складно залучити молодь. Коли я запитую у них: «Чому ви жодного разу не пішли зі мною до людей з невиліковними хворобами?», то більшість відповідає, що їм дуже важко дивитися на людей, які одною ногою знаходяться вже на тому світі, і що вони не можуть витримати цього психологічно. Дійсно, молодій людині часом треба дозріти духовно, морально, щоб почати допомагати таким людям. Тому в цю місію поки що входять лише священики. Священик заходить у кожну палату, знайомиться і пропонує хворому помолитися. І якщо людина налаштована на молитву, то разом зі священиком вони моляться про те, щоб Господь допоміг цій людині перенести по-християнськи випробування невиліковною хворобою, щоб Господь допоміг цій людині не розчаруватися у милосерді Божому, не втратити віру в те, що Господь добрий і що Бог є любов. У цій молитві священик просить у Господа, щоб людина змогла переосмислити все своє життя і принести справжнє покаяння. Звичайно, не кожна людина до цього доходить. Але приблизно 20% хворих виявляють бажання сповідатися та причаститися.
Як виникла ідея створити Християнський центр психологічної допомоги?
Християнський центр психологічної допомоги ми створили при нашому храмі ще рік тому. Ідея створення центру виникла із запитань людей, з якими часто зіштовхується священик. Адже на такі запитання як: «Батюшка, у мене депресія» не завжди виходить відповісти з точки зору духовності. Адже з духовної точки зору, можна сказати, що людина, яка живе благочестивим життям, ніколи не буде впадати в депресію. Однак не всі ми ідеальні, не всі ми живемо справжнім духовним життям, ми робимо помилки, ми грішимо. Зрозуміло, що гріх і приносить цю депресію. Але як знайти більш конкретні причини депресії? Думаю, що тут така наука як психологія допомагає.
Було багато запитань, пов’язаних із взаємовідносинами батьків і дітей, і тут також багато чого є з площини психології. Бувало багато питань від людей, яким приходять думки про самогубство, від людей, у кого є конфлікти на роботі тощо. І я розумію, що порада психолога тут дуже важлива.
Отож одного разу під час спілкуватися з нашими прихожанами в недільній школі для дорослих, я дізнався про те, що один психолог, віруюча людина, у вільний час бажає допомагати людям безкоштовно. Ми обговорили з нею наскільки можливо звершувати таке служіння. Ось так і виник центр психологічної допомоги.
Коли ми спілкувалися про те, як налаштувати нашу роботу, наш психолог, Аксенова Тетяна Вікторівна, одразу сказала, що головне її завдання привести людину до священика. Підготувати її, розкрити, щоб людина не боялася священику розповісти про свої проблеми. А далі вже священик повинен цю людину привести до Христа. Саме так ми усвідомили мету нашого Християнського центру психологічної допомоги.
Центр працює щоп’ятниці з 11:00 до 18:00. Прийоми у психолога безкоштовні. Тетяна Вікторівна записує охочих заздалегіть, упродовж тижня. Багато людей соромляться записуватися у храмі особисто, тому у нас висять оголошення. В Європі чи в Америці це нормальна традиція, коли сім’ї звертаються до психолога. Однак у нашій культурі це ще не прийнято. До священика ще більш-менш якось звертаються за порадою, а до психолога – ні. Тому люди самі дивляться на оголошення, самі анонімно телефонують і записуються на прийоми. Упродовж року у нас не було ще жодного дня, де не було б повного складу людей на день, завжди максимум, це сім людей. Люди звертаються, а це говорить про те, що Центр є допоміжним засобом у служінні Церкви.
Потім у нас виникла ідея допомагати сім’ям, що переживають трагедію втрати близьких людей. От приходить мама і питає: «Бабуся померла і наша семирічна донька дуже важко переживає цю втрату, адже вони дуже добре спілкувалися з бабусею. Що робити?» Звичайно, що священику дуже важко щось порадити, і це також була одна з причин, чому ми задумалися над тим, що допомога психолога потрібна.
Також до нас почали звертатися державні організації, які працюють з учасниками АТО та з сім’ями, у яких загинули військові, з запитанням чи можна, щоб ми долучалися до їх роботи?
І так наш Християнський центр психологічної допомоги почав спрямовувати свою діяльність на роботу з родинами, рідні яких загинули в АТО, і самими військовими для реабілітації їх психологічних травм. Ми надавали психологічну допомогу у шпиталі для ветеранів у Кіровограді, і робили виїзди по районних і сільських місцевостях для роботи з родинами АТО і учасниками бойових дій, за що потім були нагороджені Кіровоградським обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Де в реабілітації психологічних травм закінчується робота психолога та починається робота священика?
Коли ми приїжджали до воїнів, Тетяна Вікторівна завжди запитувала у кожного з них: «Як ви ставитеся до того, що сьогодні у нас присутній священик і що він також проведе бесіди наодинці із кожним з вас?» У відповідь абсолютно всі стверджували, що це дуже потрібно. Жоден з них, навіть ті, хто сповідував іншу релігію, не сказав, що цього не потрібно робити. Всі говорили, що це дуже потрібно.
Тому свою роботу ми завжди починаємо з молитви. З молитви за упокій померлих. Воїни спочатку пишуть списки своїх загиблих товаришів. І поки вони пишуть списки і згадують воїнів своїх бригад, священик служить заупокійну літію і на молитві поминає імена кожного воїна, просить, щоб Господь простив їх гріхи і упокоїв їхні душі там, де перебувають святі. Практично у кожного воїна, що стояв на літії, а це чоловіки дорослого віку, у них всіх були сльози на очах. А це говорить про те, що молитви усе таки їм не вистачає.
Втрата близьких друзів на війні і моральна травма, коли ти вбив людину, стосується вже не тільки психології людини, але і її душі. Людина повинна з тим гріхом якось жити, а жити повноцінно вона зможе тільки тоді, коли отримає прощення від Бога. А цього психологія вже не дає. Психологія не приводить людину до покаяння, до того, щоб попросити прощення у Бога. Тому робота священика – відкрити для людини найідеальнішого психолога – Господа нашого Ісуса Христа, Який може вилікувати будь-які психологічні травми.
Юлія ОСІПЕНКО